Враження Іцхака Адізеса про свою участь в конференції “Організація на піку: як цього досягти та втримати”Ukraine

I lectured in Kiev to about 300 executives and MBA students.

Unfortunately, my overhead projector was placed on a very high stand, so I was forced to write with my hand raised high. Accidentally, I placed a transparency on the projector at the wrong angle, which meant that in order to read what was on the screen, the audience had to twist their necks almost ninety degrees.

About an hour and a half through my lecture, I looked up at the screen and realized what was happening. All this time, no one, including the dean of the business school, who was sitting in the first row, had pointed out to me that I had the transparency positioned the wrong way.

I repeated this “mistake”, this time on purpose , in my lecture in Moscow where I gave a master class after accepting my seventh honorary doctorate. Same results: they twisted their head but said nothing to correct me.
I realized that this was something Communism had done: People will accept anything authority does-from fear, from respect, or from what I do not know-but they will accept and bear any condition imposed on them by authority. That also explains why service is atrocious in ex-Communist countries. The market, i.e. the consumer, or in this case the audience, believe they have no rights. They are there to accept and be grateful if they get anything at all.

Now, imagine: In this cultural milieu, how worthwhile is it to teach entrepreneurship?

I asked the audience: “How can you sit quietly and suffer? Did you not pay to hear me? So why don’t you stand up for your rights?”

It seems that a cultural revolution must accompany the political revolution before true market economy can be established in these countries.

Багато компаній сьогодні говорять про свою клієнтоорієнтованість…
Нещодавно прочитав цікаву статтю Пола Грема (Paul Graham) — «How to Start a Startup?». У автора прозвучала дуже хороша думка щодо пріоритетів в компаніях – про кого треба думати в першу чергу – про споживачів, про партнерів, про інвесторів?

Хочеться процитувати автора: «…Google розуміє декілька речей, які ще досі не усвідомлюють більшість інших веб-компаній. Найбільш важливим є те, що користувачів потрібно ставити над рекламодавцями, навіть при тому, що рекламодавці платять, а користувачі – ні. Одна із моїх улюблених наліпок на бампер автомобіля – «якщо люди лідирують, лідери появляться». Перефразовуючи це для веб - «отримайте всіх користувачів, і рекламодавці появляться». Іншими словами - розробляйте продукт, щоб задовольнити спочатку користувачів, а потім думайте про те, як із цього зробити гроші. Якщо ви не поставите користувачів на перше місце, ви залишите місце для конкурентів…»

Цікава думка пролунала під час конференції в Талліні (Естонія) з приводу міжнародності різних бізнес-шкіл. Справа в тому, що зараз всі бізнес-школи прагнуть до міжнародності, залучення якомога більшого викладацького складу з інших країн світу, із залученням учасників MBA з якнайбільшої кількості країн, передача міжнародного досвіду і так далі.

Але якщо розглядати майбутнє такої тенденції, то вона приведе до того, що всі школи стануть подібні одна на одну. У всіх школах будуть викладати іноземні викладачі (з невеличким локальним складом), і цікавим фактом є те, що викладачі теж можуть бути тими ж самими. В кожній групі МВА будуть студенти зі всіх країн світу, в яку б школу ти вчитись не пішов. І нарешті, студенти почнуть обирати навчання за місцем, де їм подобається знаходитись - в горах, на сонячному курорті або в мега-полісі в центрі.

Тепер, диференціюватись буде ще складніше, адже ресурси практично одні й ті ж самі, але все буде залежати від того, хто і як ними буде керувати!

Good luck to business education!
Але потрібно не забувати навіщо міжнародність? і кому вона більше потрібна? Школам чи учасникам?

«Товариство ТОС» дуже швидко прогресує. І якщо колись ми читали в книжці «Ціль» базові матеріали – барабан, буфер, канат - то це стало невеликим островом в цьому архіпелазі, який вже зараз напрацьований. Вони дуже швидко прогресують – і це була перша річ, яка мене вразила під час конференції з ТОС в Майамі. Це проявляється в тому, що широка географія та широкий діапазон галузей, залучається до впровадження цих технологій. Цей напрям є цікавим, а особливо для українського бізнесу, де спостерігається нестабільна ситуація в багатьох галузях.

Бо, з однієї сторони, спостерігається загальна тенденція росту, що дає індульгенцію на помилки, і, навіть, не особливо яскраві рішення забезпечують приріст ринку або прибуток для кожного конкретного учасника. А, з іншої сторони, ми не бачимо досить яскравих проривів на загальнонаціональний рівень, що здатні конкурувати з міжнародними компаніями, на відкритих ринках.

Тому використовуючи технологію ТОС, kmbs може допомогти своїм клієнтам допомогти прорватись за ту «пелену», яка зараз сприймається як лінія горизонту. Лінія горизонту набагато далі. І такими правильними пріоритетами можемо дуже швидко прорвати цю плівку. Це як в фантастичних романах: люди живуть під куполом і думають, що купол – всей Всесвіт. І є інструмент, що дозволяє пробити цей купол, і зрозуміти, що Всесвіт набагато більший.

І під час подорожі до Маямі, де я проходив підготовку фасилітатора програми Елі Голдратта, у мене було відчуття, що я побачив за куполом. І в мене була велика хвиля натхнення, коли я повернувся, що світ повний можливостей, і не абстрактних мрій, а це цілком реальні шанси того, що ти можеш вести інших за цю пелену. Це важливий момент в житті кожного тренера, коли ти розумієш яку амплітуду результатів ти можеш принести і властивість в собі ці результати втілити.

Другим великим здивуванням було те, що крупні компанії, які вже давно на локальних рівнях використовували інструменти, що дозволяють проекти закінчувати раніше, виконувати виробничі замовлення досить надійно і в дуже короткі терміни, такі як Boeing в підрозділі інженерних розробок взагалі прийнято. Але на глобальному рівні це не розглядалось як технологія рівня стратегії, а сприймалось як оперативний інструмент. Виявилось, що ця практика є настільки переконуючою, що такі великі компанії як Intel та Boeing в 2007 році серйозно звернулись до нового підходу управління проектами на рівні hi-tech.

Третій важливий момент, це коли система правильна, то вона повинна працювати скрізь. Коли нам розповідати про зміни, які трапились в соціальній школі в Єрусалимі для дівчат із неблагополучних сімей. Коли з роками школа відтягувала негативний ефект для суспільства, що вони в якійсь мірі зупиняли падіння цих дівчат в люмпінг. То зараз школа готує випускників, які особливо конкурентними на момент вступу до університету. Влітку 2007 року 70% випускників вступили до університетів. Використовуючи інструменти ТОС, вони змінили відношення до учасників, при цьому не змінюючи програму, і сприймали кожного випускника як окремий проект із різними термінами, різною кількістю викладацьких годин.

Хоча нещодавно був пост з питанням про можливість виконання досліджень викладачами. Тому це в продовження. В січні ми закінчили проведення дослідження на тему „Вплив соціально-демографічних харакеристик інвестора на його ставлення до фінансового ризику”.

Ми отримали досить цікаві висновки -
 чоловіки готові інвестувати у більш ризикові проекти у порівнянні з жінками;
 з віком люди стають менш схильними до інвестицій у ризикові проекти;
 міське населення більш схильне до інвестицій у ризикові проекти у порівнянні з сільським;
 жителі західного та центрального регіону є більш схильними до ризикових інвестицій у порівнянні з жителями південного та східного регіонів.

Використовуючи базу даних про менеджерів та власників бізнесу ми показали значущий вплив лише фактора статі на ставлення українського менеджера та власника до ризикових інвестиційних проектів. Більше того, ми зауважили, що для менеджерів-чоловіків важливим фактором, що впливає на прийняття ризикових інвестиційних рішень є вік, а саме зі зростанням віку збільшуться готовність інвестора до ризиковіших інвестицій. А для жінок-менеджерів такої вікової закономірності ми не виділили.

У порівнянні з західними дослідженнями на цю тематику, ми виявили, що українські власники та менеджери мають більший рівень несприйняття ризикових інвестиційних проектів у порівнянні із західними. Подальші наші дослідження у цьому напрямку дозволять виділити динаміку змін у ставленні українських громадян до ризикових інвестиційних проектів.
І в захист проведення досліджень можу сказати лише одне – що це є безпосереднім знанням, саме українским про українські підходи в прийнятті рішень і вибудови своїх інвестиційних стратегій – що додає набагато більше цінності до будь-якої теорії. Тому досліджуймо разом!

Пам’ятаю, коли я був у класі сьомому, мріяв стати маркетологом (за тодішнім світоглядом, маркетолог займається виключно придумування рекламних телевізійних роликів. Розумне слово «маркетолог» почув від старшого брата, який тоді працював в одній київській конторі). Як і кожне дитя, я обґрунтовував свій вибір «ненудністю такої роботи».
Пізніше (значно пізніше), так і не ставши спеціалістом з маркетингу, до рук потрапила книга Іцхака Адізеса «Ідеальний Керівник». У цього гуру менеджменту проста, на перший погляд, система визначення ключових компетенцій менеджера – такі собі вітаміни:
• короткострокова ефективність – вітамін P (Producer)
• короткострокова раціональність - вітамін A (Administrator)
• довгострокова ефективність – вітамін E (Entrepreneur)
• довгострокова раціональність – вітамін I (Integration)

Важливим у всій цій теорії є те, що одному менеджеру нереально поєднати усі чотири вітаміни. Як можна бути водночас організованим Адміністратором (вітамін А) та креативним Підприємцем (вітамін Е)? І Адізес дав мені зрозуміти, чому у мене так і лишилося ранжування роботи на «хорошу креативну і паскудну нудну».

Але ні Адізес, ні інші гуру не страхують нас від того, що ми стикаємося з різними завданнями, які вимагають різних вітамінів. І, на мою думку, це буває напрочуд корисно.

Сьогодні я закінчив місячний проект, за який відповідав не тільки головою – випуск журналу innovations.journal’2008, нового річного видання kmbs. Особливість друкованих видань у тому, що настає мить істини, коли на кожному роздрукованому на принтері листочку – прототипу майбутнього журналу – потрібно поставити свій підпис «До друку». І все – жодних правок уже вносити фізично неможливо. Тому перевірка от тих роздрукованих листочків на принтері вимагає такої скрупульозності, якої навіть немає у найстрогішої шкільної вчительки з української мови.
Для людини творчого польоту (вітамін Е) робота, яка вимагає вітаміну А, межує з шизофренією та параноєю. З цими листочками я не розлучався протягом кількох днів, вони зі мною ночували в одному ліжку, вони мені снилися. Але я їх полюбив - вони мене виховували. Робота, яка вимагає від нас різних компетенцій, дозволяє по-новому пізнати себе, дає новий досвід і виховує силу волі. Тим більше, у кожному навіть найкреативнішому проекті потрібні адміністративні задатки. Невеличкі, але без них проект завалиться. Виходить, що для мене це був один з найкорисніших етапів проекту.

Але головне – не займатися такими речима постійно.

По гарячим слідам обговорення Ph.D./DBA програми, мене весь час мучить питання чому хороший викладач (який має ідеальний вітамінний набір для того, щоб заворожити аудиторію та надихнути її на зміни у власному бізнесі) повинен робити дослідження в той час як він можу впливати на життя людей в аудиторії? А чому класний дослідник (який має геніальну комбінацію вітамінів для проведення польових та теоретичних досліджень) має витрачати час на викладання, яке не завжди приносить задоволення йому та його студентам, замість того, щоб писати нові книжки!?

І тут не дає мені спокою історія з одним професором у Нотр-Дамі, яка викладала коли я там вчилася. Вона була абсолютно неперевершеним викладачем – і в лекціях, і в завданнях, і в програмі, і у відносинах зі студентами вона була найкращою! ЇЇ любили студенти. Окрім знань вона залишала в серцях студентів пристрасть до свого предмету. Але адміністрація університету вирішила звільнити її через те, що вона вчасно не опублікувала свою книгу. Є такий стандарт в Америці, що якщо ти хочеш викладати ти повинен постійно писати статті, книги та проводити дослідження. Навіщо позбавляти студентів найкращого професора, який класно викладає, але не достатньо пише?

Хоч раціонально і формально я розумію чому дослідження важливі — науковець та викладач повинен весь час тримати руку на пульсі реального життя, щоб допомагати реальним людям у вирішенні чи пізнанні їх реальних проблем. АЛЕ дуже рідко можна знайти людину, яка однаково комфортно відчуває себе в аудиторії та бібліотеці/полі, і яка однаково любить викладати і писати. Тож навіщо змушувати танцора співати, а співака танцювати замість того, щоб підготувати спільний виступ, щоб збудувати єдину систему, в якій викладачі та дослідники стануть частинами кругообігу знань, досвіду та найкращих практик?!

Чи це в мене черговий прояв особистісного конфлікту пріоритетів?

А чи знаєте, що:
• Британіка, яка була найпотужнішою енциклопедією протягом двох століть, збанкрутувала за 6 років, програвши боротьбу цифровим енциклопедіям від Microsoft.
• Зараз цифрові енциклопедії від Microsoft мають величезні проблеми через сайт Wikipedia
• 95% ринку інноваційних технологій зосереджені на клаптику суші 15 на 30 миль – у Силіконовій Долині.
• Колишній киянин Максим Левчин був одним із розробників системи PayPall. Від продажу цієї системи Інтернет-оплати він отримав $330 млн.
• YouTube створили два 18-річні товариші. На своє 21-річчя вони уже мали $800 млн на двох від продажу сайту.
• З 10 компаній, в які венчурний капіталіст вкладає кошти, 5 збанкрутують, 3-4 лише покриють витрати, а 1-2 дадуть прибуток, який покриє весь фонд.

Це лише деякі факти, які могли почути учасники майстер-класів «Як робити бізнес на українських інноваціях» 18 грудня. Три спікери – Серій Гвоздьов, Вадим Уткін та Денис Довгополий – в різних ракурсів показали важливість інновацій для бізнесу, і, що найголовніше, розповіли, як на них заробляють компанії та підприємці.

Часто можна почути, що інновації поки що непотрібні Україні. Але після виступів спікерів в голові почали будуватися нові нейронні сполучення. Існує глобальний ринок інновацій, у якому задіяні ого-го які кошти. Діяльність на цьому ринку - це інші підходи до ведення бізнесу, інше сприйняття ризиків, але й інші прибутки. Можливо, поки що і не вигідно створювати українські інновації для локального ринку, але варто подумати трохи ширше…..
і життя стає цікавішим.

Сьогодні відбулась інтернет-конференція з Андрієм Федоровим. Чесно кажучі, в захваті була вся наша команда, яка приймала участь в організації конференції. Щира відкритість, щирі відповіді, простий підхід і обов’язкова ідея і розуміння кожного вашого кроку.
Нижче наводжу цікаві думки Андрія на тему відмінності українських менеджерів від своїх колег з інших країн світу:
“По-перше, мені здається, що особливо в невеликих українських компаніях ще не розвинулися чи розвинулися не в повній мірі корпоративні хвороби, коли людині все одно, що думають про нього колеги, партнери, а важливим є лише шлях на гору та зарплата. Мені здається, що українські менеджери ще залишаються людьми, і в них набагато більше романтики, вони сприймають роботу, як гру. І це є супер.

Але тенденції мене не радують в цілому. Я багато продовжую спілкуватись з власниками великих бізнесів, але часто працюю безпосередньо з менеджерами департаментів. І я бачу, як падає ефективність нашої роботи: чим більша організація, тим більше уваги приділяється процесу, а не результатам. З ростом інвестиційного ринку власник стає абстрактним, а менеджмент не завжди перфектний, і починається робота заради роботи, а це не надихає. На щастя, є приклади, коли людина, яка працює на найнижчому ступені, ставиться до бренду та до бізнесу як до своєї власності і щиро робить все, що може сприяти його процвітанню. Я певний, що ця людина стане через певний час власником чи співвласником цього бізнесу.”

Повну версію інтернет-конференції можна побачити за цим лінком.

Завершився клуб фінансових директорів.

Багато цікавих доповідей про історію особистого успіху, просування по кар’єрі в межах однієї компанії.

Ще раз приходиш до висновку: не потрібно все робити правильно, багато читати, будувати складні моделі … Потрібно лише дуже хотіти, багато працювати, бути порядним і думати … Думати про те, щоб усім від твоїх змін стало краще. Звичайно, поки не досягнеш точки Парето рівноваги, тобто такого стану, коли комусь може стати краще тільки за рахунок того, що іншому стане гірше. Але тоді просто потрібно буде робити, відчувати і думати ще більше і ще краще. Вражає простота, щирість та емоційність доповідей. Вони надихають.

Бачиш, що ERP системи – не головне. Головне – люди, що люблять свою справу. Вони можуть все.
Хочеться сказати: фінанси – це просто! Але це просто - не тільки фінанси …